Народити передчасно

Я народила дитину на два місяці раніше, і хочу розповісти, як все було і як відбувається виходжування таких дітей.

Вагітність

У першу вагітність я скакала, як молода кізка, працювала, подорожувала. Власне, тоді я й була молодшою на десять років. Цього разу все було зовсім не так. Мені довелось припинити працювати. Більшість часу я лежала на ліжку і ненавиділа весь світ. Почувала себе погано, хоча всі аналізи були в нормі. 

На тридцятому тижні раптом піднявся тиск, і все почало розвиватись дуже стрімко: білок в сечі (нирки не справляються), відділення патології вагітності, УЗД - відшарування плаценти, от-от почнеться кровотеча, і лікар, який кричить: «Облиш свої речі, вони тобі не потрібні зараз! Тебе піднімуть в операційну, клич чоловіка, будемо терміново оперувати!». 

Пологи

Мене успішно прооперували. Дитину дістали і швидко пронесли повз мене в реанімацію. Я не встигла побачити її. Лише почула, що вона тихенько заплакала. Я спитала: «Це хлопчик чи дівчинка?» – «Дівчинка. Але дуже маленька». 

Наша маленька сильна дівчинка Оксанка народилась з вагою 1200 г. Її одразу підключили до апарату штучного дихання, а ввечері перевезли в відділення інтенсивної терапії новонароджених в іншу лікарню. Я вперше побачу її лише через шість днів. 

В пологовому я сама в палаті, а дитяче «ліжечко» поруч зі мною – пусте. Щоразу мушу пояснювати кожному, хто заходить і з подивом дивиться на пусте ліжечко: «Моя дитина в реанімації. Народилась дуже маленька». 

Реанімація

Більшість передчасно народжених дітей потребують інтенсивного лікування й спостереження, тому перші тижні життя проводять в реанімації. Там вони лежать не в «інкубаторах», як всі звикли уявляти, а на відкритих столиках під лампами, що гріють. На таких столиках медперсоналу зручніше, ніж в інкубаторах, проводити необхідні маніпуляції. 

Залежно від терміну народження, дитина може мати більші чи менші проблеми із диханням, харчуванням і теплообміном. А також різні ускладнення через недоношеність.

Проблему дихання вирішують апаратом штучної вентиляції, який «дихає» за дитину. Це трубочка, яка проходить в горлянку. Згодом, якщо дитина починає дихати сама, її переводять на інший апарат (CPAP, «сіпап») - маленька масочка на обличчі, що допомагає робити самостійний вдох. Хтось починає дихати раніше, за кілька днів; хтось – за тиждень-два; хтось – навіть за кілька тижнів, або й місяців.

Годують передчасних дітей з допомогою зонду – це тонесенька трубочка, яка проходить з ротика в шлунок дитини. Вони, як правило, не вміють ні смоктати, ні ковтати – ці вміння з’являються пізніше. Через зонд вводять молоко або суміш. Не всі діти можуть перетравлювати їжу одразу, тоді їм через крапельниці вводять спеціальні розчини і жир.

Передчасні діти не можуть самостійно тримати температуру тіла 36,6. Тому їх гріють лампами, а згодом – посилено одягають і закутують.

Коли мене виписали з пологового і я вперше побачила її, моя перша думка була: «О боже, яка худенька і зовсім не схожа на нормальну дитину», і друга: «Це я з нею таке зробила». 

Почуття провини через те, що трапилось, ще й досі частково зі мною. Хоча об’єктивно я зробила все вірно і ніхто не міг передбачити, що буде саме так.

Було дуже страшно, що вона помре. Коли ми йшли додому з реанімації, я дивилась на дітей, що гуляють на майданчиках, і думала, що моя дитина, можливо, не житиме. Це дуже складний коктейль із страху, почуття провини, сильного стресу через те, що все пішло не за планом. А ще плюс післяпологові гормони.

В реанімації не можна бути з дитиною цілодобово, а лише приходити з 10-00 до 18-00. Ми приходили, сиділи поруч, легенько торкались, розмовляли. Вона весь час спала. Так ми прожили день, потім три, потім тиждень. Ніяких прогнозів лікарі не дають, бо це неможливо – знати, як буде. Все, що вони можуть сказати: «Стан стабільний».

За кілька днів нам дали її потримати на руках. До неї постійно було підключено багато трубочок від крапельниць. Перейшли з вентиляції на сіпап, а потім, якраз на татків день народження, Оксанка почала дихати сама.

В реанімації працюють лікарі і медсестри рівня «боги». Або, ну добре, майже боги. Те, що я там бачила, і що вони роблять, – це дуже висока майстерність.

Оксанка провела в інтенсивній терапії два тижні. Коли її стан стабілізувався, нас перевели в іншу лікарню на наступний етап – виходжування. Там ми з нею вже могли бути разом – вона і я.

Виходжування

На етапі виходжування дитина спочатку лежить в «інкубаторі», тобто в кювезі. Кювез підтримує температуру і вологість подібні до тих, що в матці. Згодом, коли дитина навчається самостійно тримати температуру тіла, її перекладають з кювезу в звичайне ліжечко.

З того, що я дізналась про міжнародний досвід виходжування недоношених,  у нас воно відбувається на дуже високому рівні. «Дозрівання» дитини супроводжують неонатологи, офтальмологи, неврологи, нейрохірурги та інші лікарі. Це спеціалісти екстра класу. Вони творять справжні дива. 

Фінансування – це окрема, дуже болюча тема. Весь цей процес – дуже дорогий, і значну частину його покривають самі батьки. Залежно від ускладнень, які має дитина, можуть бути потрібні ліки вартістю як кілька тисяч, так і десятки тисяч гривень. Кожен випадок – дуже індивідуальний.

Виходжування – це титанічна робота двох сторін. З одного боку це лікарі і медсестри, з іншого – це мама (або інший дорослий, що виходжує дитину замість неї). 

Це не лише про набір ваги. Все, що дитина мала набути всередині материнського організму, треба навчити її робити поза ним. Дихати, їсти, гріти себе. А також вилікувати чи звести до мінімально можливого рівня ускладнення, якщо вони є. Ускладнення бувають дуже серйозні, але хороша новина в тому, що більшість з них медицина успішно лікує.

Кожні три години дитину слід годувати. Я намагалась зціджувати грудне молоко, це займало тридцять-сорок хвилин перед кожним годуванням. Потім саме годування – тобто введення молока і суміші через зонд шприцом – ще стільки ж часу. І так вісім разів на добу. Найгірше вночі, коли годування опівночі, а о третій – вже знову, потім о шостій, і вже й ранок – годування о дев’ятій годині. Сон максимум по чотири-п’ять годин невеликими відрізками, доба за добою. Втома накопичується, спати хочеться пекельно весь час. 

З методом «кенгуру» ми з чоловіком тримали Оксанку на собі по черзі настільки довго, скільки могли. Виходило по чотирнадцять-п’ятнадцять годин на добу. Це важко, але й дуже важливо для успішного виходжування. 

Крім втоми і постійного сильного стресу, мами перебувають практично в повній ізоляції. Там, де ми були на виходжуванні, відвідування дозволені лише татові. Багато жінок, що приїхали з інших міст, тижнями і місяцями не бачать нікого, крім медперсоналу. Хтось лежить вже два, три місяці, або й довше.

На емпатію чи підтримку розраховувати переважно не доводиться. Пролито море сліз, але плакати краще так, щоб ніхто не бачив. Відсутність приватності і скляні двері в палату. Тисяча абсурдних правил і зауважень від молодшого персоналу: «не можна тут ставити пляшку з водою», «не можна класти халат на ліжко», «не можна так складати пелюшки», не можна, не можна, не можна. Опиратись цьому немає сил через сильне нервове і фізичне виснаження. Їсти в палаті теж не можна через загрозу антисанітарії – стара будівля, вентиляція не працює. Таргани в їдальні, старі холодильники, а сама їдальня – на три поверхи нижче, тому доводиться залишати дитину саму і бігом-бігом їсти двома руками за десять хвилин. 

Постійна боротьба за набрані грами і мілілітри, з’їдені самостійно без зонду. Час, що тягнеться настільки повільно, що здається, це все не скінчиться ніколи. І дуже хочеться спати і їсти.

Підтримка

Ще в пологовому я зрозуміла, що на нас чекає довгий марафон і не можна видихатись на самому початку. Що без підтримки і делегування ми не справимось. Чоловік весь день і частину ночі був в погоні між роботою, лікарнею і домом. Ми попросили наших батьків приїхати до нас і допомогти з старшим сином і побутом. 

Я написала пост в фейсбук про те, що в нас трапилось. Навіть не можу перерахувати, скільки всього для нас зробили рідні, друзі, колеги і навіть незнайомі люди. Переказували гроші, дарували подарунки, привозили їжу, консультували по телефону, читали моє ниття в месенджері і підтримували. Коли ми повернулися додому, вся кімната була закладена одягом, памперсами, іншими штуками для дітей і мам.

Дуже допомагали ті, хто мав такий же досвід передчасних пологів. Я постійно переписувалась із кількома такими мамами – їхня підтримка була просто безцінна. В фейсбук є чудова група підтримки для передчасних батьків – Асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки». 

***

Через два місяці, коли Оксанка важила 3300 г і більш-менш навчилась смоктати, нас виписали додому. Рівно в той день, в який вона мала б народитись за планом. Нам дуже, просто нереально пощастило – вона не мала ніяких ускладнень через недоношеність. Зараз їй три місяці, вона набирає вагу і розвивається. Але повністю розслабитись ми зможемо ще не скоро – через ризик віддалених ускладнень вона має бути під пильним наглядом спеціалістів ще мінімум до року.

В начало