Кілька слів на захист "курок"

Різноманітний мамський глянець рясніє історіями про жінок, які працюють з дому, маючи двомісячне немовля, відкрили свою справу в декреті, захистили кандидатську чи навіть докторську дисертацію, займаються рукотворчістю, шиють і фотографують, а іноді – роблять все це одночасно. Усі ними захоплюються. Якщо у вас так не виходить, і ви відчуваєте себе невдахою – це стаття для вас. Я спробую довести, чому бути «куркою» - це не кінець світу. 

Ця стаття буде не про те, як важливо бути поряд з дитиною, коли у неї з’явився перший зуб чи вона зробила перший крок; про те, що кожна мить – неповторна; про те, що робота нікуди не втече і так далі. Мені такі твердження ніколи не допомагали, хоча під дією пролактину і сама могла б назвати таких з десяток. Я ніколи не була «ведичною жінкою», і не отримувала від домашнього господарства жодного задоволення. Хочу написати зараз про інше. Про завищені вимоги до себе, і про деструктивне почуття провини, яке нав’язує нам суспільство.

Наше оточення схильне схвалювати і заохочувати «активних мам». І засуджувати домогосподарок, мам в декреті, які не працюють і «не розвиваються як особистості». Подивіться, вигукує хор коментаторів під черговою статтею, - яка молодець, народила дитину, і все одно працює/подорожує/гарно виглядає! Так трапилось і з депутаткою Європарламенту Лічією Ронзуллі, що періодично бере свою дитину на засідання, починаючи з місячного віку. Вона намагалась привернути увагу до того, як важко (а подекуди – неможливо) сучасній жінці суміщати роботу і дитину, але дискурс перейшов у площину «яка молодець, ходить з дитиною на роботу і не жаліється».

Моє пояснення цього явища таке: суспільству потрібні економічно активні люди, які працюватимуть якнайпродуктивніше і якнайдовше. Жінка, яка народила дитину, тимчасово втрачає свою цінність як робоча одиниця. Тому повернення до цього активного стану якомога швидше після пологів – заохочується. А протиставлення активних і «курок» - лише посилює відчуття провини в останніх. «Що зі мною не так, чому я не може так само?».

Мій власний досвід роботи з дому тривав рівно один день. У мене не було жодної людини на підмозі, лише чоловік, який працював щодня до десятої вечора. В шість місяців дитини я взялась зробити перший (і останній) переклад в декреті – і тоді в малюка трапився перший грип, з температурою 39. Від завдання я не могла відмовитись, і прострочити дедлайн теж – бо дуже хотілось побути мамою-супервумен, яка все може. Чоловік носив сина по квартирі до другої години ночі, поки я друкувала під дитячий плач і не могла зосередитись. Це було справжнє пекло. Супервумен з мене не вийшла. Фінансової необхідності працювати у мене не було, і до роботи я повернулась набагато пізніше, коли сину виповнилось чотири роки. З ним залишилась вдома няня. Але я досі пам’ятаю це відчуття, коли в компанії друзів всі розповідають про свою роботу, проекти і подорожі, а мені сказати нічого. Бо я домогосподарка, а не фотограф і не блогер, а домогосподарка – це нецікаво і некруто.

Насправді ж, якщо говорити про працюючу маму, все не так легко, як може виглядати ззовні. Для того, аби працювати з дитиною, а особливо з немовлям, потрібно докладати величезних зусиль. Потрібно мати як мінімум одну людину-помічника (няню, бабусю чи чоловіка-фрілансера). Якщо ви знаходитесь не вдома, потрібно шукати місця для годування чи переодягання підгузків. З цими місцями в нас в Україні величезна проблема. Більшість громадських місць у нас, на жаль, не child-friendly. І найскладніше - потрібно мати сили витримати психологічний пресинг оточення на кшталт: Чого прийшла з дитиною на ділову зустріч? Чого Ваша дитина мені заважає їсти свої криком? На жаль, у нас не child-friendly суспільство.

Ви дивитесь на свою подругу, яка, маючи дитину, вчиться в аспірантурі, або подорожує автостопом, і при цьому відчуваєте себе повним лузером, бо за весь день ви не маєте часу навіть почистити зуби, а можливість сходити за продуктами в супермаркет для вас – це справжня подія. Ви відчуваєте провину через те, що хтось – молодець і активна, а у вас так не виходить. Подумайте тоді про те, скільки речей може бути сховано «за кадром». Скільки сторонньої допомоги, зусиль, енергії та грошей може насправді витрачатись для такого активного життя. 

Так, ми з вами знаємо дуже енергійних жінок, які навіть з немовлям на руках керують бізнесом, і в яких немає нянь. Але погодьтесь, таких – одиниці. В переважній більшості ж працюючим мамам все одно хтось певним чином допомагає. Врахуйте той факт, що фізичні і душевні ресурси у всіх різні. І прийміть це як належне. Ви – не ці жінки. Ви – це ви.

Подумайте також про те, а чи не ставите ви до себе занадто високі вимоги? Ви працюєте цілодобовою нянею, прибиральницею, куховаркою. Ролі дружини, подруги і дочки теж ніхто не відміняв. Щодня ви робите величезну роботу. Яка, щоправда, є непомітною і непрестижною в нашому суспільстві. Чи маєте ви відчувати провину за те, що об’єктивно не можете стрибнути вище власної голови? Чи маєте ви відчувати себе невдахою через те, що не відповідаєте вимогам оточення? Ні, не маєте.

Тому, якщо в якийсь період ви відчуваєте себе «куркою», однак, змінити цього поки не можете, моя дружня порада – розслабтесь. Не порівнюйте себе з іншими. Прислухайтесь до себе і тверезо оцініть свої можливості. А цей період обов’язково мине. Я це точно знаю.

Автор: Олена Жупанова

В начало