Олена Сучик: працюю і “роблю щасливу маму"

Декілька годин розмови з Лєною пролетіли на одному подиху, та й тем було повно - про материнство, роботу і кар’єру, про бізнес і пошив одягу, про подорожі і мрії. Ми досить давно знайомі, працювали в одній компанії, але те, що давно не бачились, зовсім не відчувалось - ну, ви знаєте, є такі люди :) Олена Сучик - мама 8-річного Сашка, з 10 місяців сина працює юристом в мультинаціональній компанії Mondelez (колишня Kraft Foods). Отже, про те, як воно - бути і мамою, і профі.

Вагітність

Вагітна я була дуже мила - такий собі невгамовний колобок з величезною купою енергії, який бігав між офісом і судами. Тричі на тиждень перед роботою ходила на гімнастику, після якої інші мами йшли додому, а я йшла в офіс. І це тільки додавало мені сил - наповнено я себе почувала саме після занять.

“Розрив шаблону", образ юриста-колобка в блакитному платтячку щоразу давав мені море задоволення, і в переговори, абсолютно повноцінно бізнесові, додавав людяності.

Насправді я не знаю - мені просто пощастило з легкою вагітністю чи справа у власне моєму ставленні до того, як усе відбувалось. Підозрюю, що саме те, що я багато працювала, не давало мені часу “на понити” і занадто себе шкодувати. Так, іноді я не висипалась, так, іноді набрякали ноги чи підіймався тиск - не без того. І так, мене не обійшов шалений токсикоз, який “викручував” тіло, проте, до речі, мізки лишав абсолютно робочими! Але думки сісти вдома і не працювати в мене не виникало.

Коли і як повертатись до роботи? 

До народження сина я дуже боялась випасти з професійного життя і планувала вайти з декрету якнайшвидше. Потім - ставила собі рік-півтора. Фактично вийшла працювати, коли Сашку було 10 місяців. А зараз думаю, що за можливості пробула б в декреті років до 3! В ідеальному світі я б у цей час подорожувала б з дитиною світом чи вела проекти, які б дозволяли мені бути більш гнучкою з точки зору планування часу.

В декретній відпустці я була 10 місяців і вийшла працювати саме тому, що отримала пропозицію від Крафту, від якої не могла відмовитись. Як так сталось - мабуть, доля :) адже виходити з декрету я іще не планувала, роботу активно не шукала, а дзвінок із пропозицією був хоч і від моєї подруги, проте адресувався не мені, а моєму колишньому чоловікові (він теж юрист). Чоловік не зацікавився, а от у мене раптом в голові чітко прозвучало: “А я?”. 

За місяць - насправді досить швидко і для мене, і для компанії - все вирішилось і я вийшла на роботу. Критичну роль тут зіграло те, як компанія ставиться саме до суміщення ролі працівника і мами (чи батька). Чула від знайомих, а, прийшовши, відчула, що в Крафті це дуже поважали і підтримували; таких, як я - багато, і процеси в компанії будуються так, щоб ти практично не втрачав в ефективності ні на роботі, ні  вдома. Наприклад, можна працювати частину часу віддалено, з дому. В офісі, в їдальні, була Хатинка Ведмедика Барні, де старші діти могли почекати батьків після школи.

Мій колишній керівник виходила на роботу, коли дітям було по 3-5 місяців, а у неї їх аж 3! І успішно суміщала позицію Директора юридичного відділу і роль мами.

Основою швидкого і успішного виходу на нову роботу була практично ідеальна няня. Для мене було і є критично важливим, що наші цінності і погляди на життя багато в чому співпадають. Крім того, няня Ксюша виявилась ідеальною підтримкою сину в той непростий період життя нашої сім’ї, коли ми з чоловіком розлучались. Таке собі “заземлення”, розширена родина - і це справді була величезна допомога.

Робота і грудне вигодовування

На роботу я вийшла одразу на повний день. І так, годувала я Сашка до 2 повних років. Через пів року після старту вже поїхала у відрядження на 5 днів; все пройшло абсолютно нормально, і я продовжила годувати після поверення. Для мене зберегти грудне вигодовування було важливим в тому числі з точки зору збереження і підтримки емоційного зв’язку з сином.

Оскільки Сашку було вже 10 місяців, після виходу на роботу я лишила вранішнє і вечірнє годування, а в обід він це була вже звичайна повноцінна їжа. Тому залишати молоко особливої потреби не було, швидше, доводилось перший час зціжуватись на роботі, щоб не “луснути” :) проте досить швидко все налагодилось, людський організм - штука адаптивна.

Про близькість 

Щовечора після поверення додому малий був на руках. Але я завжди була переконана - якщо дитина хоче бути на руках - їй це потрібно, і я їй це дам. Крапка. “Ти що, так довго не можна годувати!”, “Ти привчаєш сина до рук - буде балуваним!” - всі йшли… в сад! Щовечора Сашко довго обіймався зі мною, а потім злазив і йшов гратись. До цих пір ми дуже близькі, значно ближчі, ніж мої знайомі мами з синами. Добре це чи погано - не знаю, але це факт. Для нього до цих пір важливо відчувати мене п’яточкою під час сну.

Відчуваю, що зараз уже в мене посилюється потреба свого власного простору - адже сину вже 8. І ми разом, по-трошки до цього йдемо. Зараз Сашко уже сам говорить - мамо, йди на  роботу, я сам посиджу! І потім живе сам своїм життям цілий день, не телефонує, ніби не згадує. А потім приходиш додому пізно ввечері з роботи - і він мусить спати п’яточкою до тебе... І я точно бачу, що він спокійно відділиться від мене тоді, коли буде потрібно, коли “нап’ється” і буде готовий.

З нянею ми домовлялись, що якщо якісь щоденні рутинні процеси в житті сина можуть проходити без мене (наприклад, прогулянки), то важливі, інтимні ритуали як то вечірні купання - тільки зі мною, в ідеалі - без присутності інших. 

Лайфхаки “лінивої” мами

Я - лінива мама. Ніколи не користувалась блендером, Сашко одразу почав їсти звичайну їжу. Нічні годування для мене стали очевидною зручністю після того, як я побачила, як буває по-іншому - моя подруга вставала декілька разів на ніч, щоб підігріти суміш своїй дитині. 

Лайфхак для мам, котрі вводять прикорм: зберіть у знайомих багато старого дитячого одягу, перед годуванням одразу вдягайте його на малюка і не переймайтесь тим, як він засвинячиться; потім відносьте його в ванну і просто перевдягайте повністю! Пральна машинка витримає, а вам - яка економія нервів :) 

Воду в ванночку я прокип’ятила один раз, а після того, як її ж розбавила холодною з-під крану, перестала перейматись і тим.

Думаю, такий підхід до організації побуту давав мені змогу не витрачати енергію на зайве.

Іще один мій принцип, який дозволяє економити сили - це не слухати дурного, а прислухатись до себе. Наш перший дільничний педіатр лякала мене і інфекціями, і тим, що я придушу дитину в ліжку, і тим, що у мене погане молоко. Спочатку я була дуууже терпляча. А потім просто виставила її з дому і закрила цю тему.

Для балансу робота-дитина необхідно мінімізувати все, що можна із пожирачів часу і енергії. В мене, зокрема, дуже багато часу забирала дорога із Троєщини в центр на роботу. Зараз я розумію, що можна було здавати нашу квартиру там і знімати ближче до роботи, але тоді якось важко було прийняти цю думку.  Те ж саме із закупками продуктів - зараз я рекомендую користуватись послугами доставки магазину чи попросити няню зайти за свіженьким на ринок під час прогулянки. У мене завжди є запас певних продуктів на балконі - від води до туалетного паперу, щоб не відволікатись на це щодня.

Як тільки з'являється можливість - варто запросити домогосподарку, щоб мама не підлогу мила ввечері, а була з дитиною на руках, або додати це до обов’язків няні. 

Коли зрозуміла, що мені довго і важко добиратись на роботу - перетворилась на повноцінного жайворонка, вставала дуже рано, виїжджала на роботу якнайраніше, щоб максимально захватити час сну сину, а потім раніше повернутись. До цього жайворонком я не була - проте зараз без проблем можу прокинутись о 5, виїхати на роботу о 6, шикарно попрацювати, поки нікого немає: і телефон мовчить, і мейли не валяться.

Поїздки без сина

Працюю з цілим рядом країн, тому час від часу мушу їхати у відрядження. Пробували різні варіанти - іноді Сашко залишався на декілька днів з нянею, іноді - з моєю мамою. Зараз з нами живе Зоя - дівчина з Донецька, так що тепер залишати сина простіше :)

Взагалі я для себе вирішила, що вперше можу поїхати кудись без сина, коли йому було 2,5 роки, повторила - в 3. Була і залишаюсь переконана, що потрібно їхати і “робити щасливу маму”. Краще залишити дитину на якийсь час, набратись сил, відновитись і повернутись з ресурсом, ніж бути увесь час поруч і не мати на неї ніяких сил.

Тоді пройшло все досить спокійно, але думаю, що тут суттєву роль зіграла близька йому няня. Зараз вже легше. Як я сама це переживаю? Найважче до того, як сядеш у літак, потім відпускає - налаштовуюсь на нову хвилю :)

Бути включеною - це основа

Як працювати вдома з дитиною? Мені здається, що загалом це не дуже правильно. Навіть коли я хворіла і не їхала в офіс, все одно намагалась відправити сина з нянею на прогулянку і тільки тоді сідала працювати. Переконана - не можна робити щось інше, якщо твоя дитина просить уваги. Або йди з кімнати, сідай в кафе - або будь з дитиною. 

Дитині важлива не кількість, а якість часу з мамою. Погано, якщо вона бачить, що мама фізично поруч - але думками і емоціями деінде. Краще нехай якийсь час її не буде, але коли повертається - вона тут. 

Коли Сашко був маленький, я відкладала все і займалась тільки ним. Називаю це “включеність”. Якщо її немає - догляд за дитининою дуже дратує, і я це помічаю у багатьох інших. Няня, до речі, теж повинна бути включена - “тут і зараз”. Здається, дитині взагалі більше нічого не потрібно, крім батьків, які і фізично, і душевно присутні - і нехай це буде лише годину на добу.

В начало