Про перші "пряники" батьківства

Народження доні на початку цієї зими принесло в моє життя... о, багато всього)

І крім цього ВСЬОГО, іще декілька таких собі приємних бонусів, про які не думалось спочатку, але які точно тішать :)

Вгадайте, скільки тривав мій найдовший іспит цієї останньої (нарешті!) сесії мого післядипломного навчання? Хвилин 15, і то тільки тому, що Єва (доця моя тримісячна) зробила великі зацікавлені очі і наважитись її винести з аудиторії не було волі (правда, потім вона почала намагатись дискутувати з викладачем, і довелось швидко відступати за двері). А в середньому проходило близько 5 хвилин від нашої появи до вдячно-переможного вискакування з класу з дитиною в жмені і заліковкою в зубах.  

Так склалось, що це вже третя наша спільна сесія - дві попередні мала чемно прослухала під час вагітності, вже тоді опановуючи основи психологічного вчення і науки оптимізації буття під себе :) 

Насолоджуючись проходженням без черги у найрізноманітніших місцях та підвищенням класу літака, перший урок було засвоєно: мамство викликає море рицарських і опікунських почуттів у представників обох статей, але тільки тоді, коли воно чемне, усміхнене на всі 32 (чи що вже є) і не наглюче. Жодного разу не довелось просити себе пропустити - мене проштовхували чи не силоміць вперед, але тільки якщо я мовчки ставала в чергу "хтокрайній". Ну хіба що в літаку ми спитали в стюарда, чи часом немає вільного місця в перших рядах ;) місце, звичайно, знайшлось.

Так, не сперечаюсь, досвіду стояти в черзі, "зітканій" із самих вагітних (як то в жіночій консультації) в мене, на щастя, не набралось, тут прикидатись зірочкою, мабуть, не пройде) Але таких черг в житті не так вже і багато, що безумовно прекрасно!

Вже навіть встигла пошкодувати, що цей блаженний час переваг так швидко закінчується і - вуаля! - при правильному, а, точніше, по-суті, такому ж підході малюк у слінгу "діє" на порядок ефективніше круглого животика :)) закінчився рік, тому почали ми зі звітності у всілякі державні фонди та податкову, де завжди до того суворі тітоньки раптом починали посміхатись, боженькати і миттєво усе вирішувати) 

Тут повинна відмітити одну штуку. Чомусь, розказуючи, яка ж шара і практично насолода реалізовувати свій громадянський обов"язок із "клунком", почула не одну здивовану відповідь, що мають зовсім інший, гіркий досвід. Що і в чергах стояли годинами, і ніхто доброго слова не скаже, жінка-мучениця і таке інше.. Є підозра, що так чарівно діє а) саме слінг, а не візочок (може, тому що він ще не такий популярний і викликає у необізнаного спостерігача асоціацію з рабинею Ізаурою чи іншою чорнявою трудяжкою з примотаним дитятком, і, як наслідок - бажання пошкодувати :)) та б) правила чемності, описані вище. Тому й емоційний досвід такий кардинально різний. 

Колись був описаний класичний експеримент про те, як групі мавп прививали "пам'ять минулих поколінь", поведінку, не обумовлену актуальними знаннями учасників, а лиш тому що "так треба" (ось тут можна почитати про нього). Так от якщо повернутись до теми іспитів... Не те, щоб я вважала за норму для пристойного вузу знімати абсолютно усі вимоги до мами, якій нема на кого лишити малечу вдома. Проте за існуючої системи заочної освіти, коли звичка грати подобу оцінювання лишилась, але ніхто не пам'ятає навіщо і що власне робити з тими оцінками, я особисто переконана, що всі засоби оптимізації згодяться. Кажу це як людина досить ледача, а від того максимально раціональна ;)

І до цього всього важливо додати: усе вищесказане не просто стосується і батька теж. Чоловік зі слінгом - це однозначно вибухова штука, котра відкриває практично будь-які двері! Не кажучи вже про серця жінок років від 3-ох до ... до кінця))) Іноді, коли йдемо вдвох з чоловіком і примотаною до нього малою, мені здається, що навіть моя присутність не завжди стримує жіноцтво навколо від того, щоб розглядати, звабливо посміхатись, вітатись і навіть погладити :) але це вже інша історія, про чарівний слінго-досвід.

В начало