Бути дорослою

Сьогодні мені 31. Не знаю, багато це чи мало. Я б сказала: мені цілком достатньо, щоб відчувати себе дорослою. І не боятись це визнати.

Одне з відкриттів, яке я зробила за останні роки – це те, що дорослих людей, таких, як я собі їх уявляла в дитинстві й юності, – не так уже й багато. За словами героя фільму «Про що розмовляють чоловіки»: «Дорослих не існує. Є діти, які виросли». І я навіть не можу сказати, добре це чи погано.

Є просто люди, які відрізняються за своїм біологічним віком і кількістю (та якістю) – набутого досвіду. 

Що таке дорослість, як її бачу я. 

По-перше, (і найголовніше) – це усвідомлення власної відповідальності за своє життя. Що ти і тільки ти щодня приймаєш рішення для себе і стосовно себе. Що ніхто, крім тебе – ні тато з мамою, ні чоловік чи дружина, ні уряд чи президент – не вирішують, чи будеш ти щасливою (-им).

По-друге, це прийняття себе як є. Так, щоб нарешті припинити себе змінювати і не намагатись бути кимось іншим. Це й право на помилку теж, до речі. 

Що мене дуже турбує, так це якесь надзвичайно поширене зараз уявлення, що якщо вам, скажімо, за тридцять-сорок – то ви неодмінно маєте бути активними-позитивними і виглядати як у вісімнадцять.

Перетворитись на втомлену «тітку» з двома+ дітьми – це взагалі жахливо, краще вже одразу вмерти.

Друзі. Я вірю в те, що ми кожен з нас має право бути таким, як він (вона) є. Якщо ваша подруга раптом перетворилась на цю жахливу «тітку» з дітьми і двадцятьма додатковими кілограмами, але при цьому вона задоволена життям, – вона має повне право виглядати так, як їй заманеться. 

Не зайве додати, що якщо вона не зовсім задоволена життям – бо хто з нас буває повністю ним задоволеним? – теж має те саме право виглядати так, як хочеться.

Жінки з дітьми, бабусі з онуками, молоді дівчата, жінки, які виглядають в п’ятдесят як у тридцять, і навпаки; чоловіки з животами й без, молоді хлопці, активні чоловіки за сімдесят, і не дуже; хлопчики й дівчатка – усі вони мають право бути. Бути собою. Ніхто з них не краще й не гірше за інших. І ніхто не повинен вдавати з себе когось іншого через невідомо ким вигадані безглузді стереотипи.

І, до речі, все, про що я тут пишу, не має нічого спільного із зовнішнім виглядом або, як кажуть, відчуттям легкості.

Наприклад, я працюю з маленькими дітьми і на роботі ношу рожеву спідницю tutu та рожеві босоніжки Crocs. Одночасно з цим, я маю свій маленький бізнес, дитину, за яку відповідаю, і сплачую податки. Чи я доросла? Так, я доросла, навіть у цій «дитячій» рожевій спідниці.

До речі, про дітей. Я також вірю в те, що найкраще, що ми можемо дати своїм дітям у вихованні – це безумовна любов і покращена версія нас самих. Така версія, де батьки – це справді дорослі люди, які мають ознаки дорослості, які я навела раніше.

Це означає, що роботу з власними тарганами слід розпочинати одночасно з тим, як ви почали приймати фолієву кислоту, готуючись до майбутньої вагітності. А ще краще – за рік-півтора до того. 

Отже, мені 31, у мене вже є перші зморшки: під очима – це від усмішок, тому я люблю їх; та одна між бровами – треба не хмурити чоло, постійно повторюю собі. 

Але крім зморшок, у мене вже є так багато всього цінного, через що я б нізащо не хотіла б повернутись на, скажімо, десять років назад. І найголовніше з цього цінного – це я сама. Така, як є зараз.

Тому, якщо вам двадцять і вам страшно дорослішати, у мене для вас гарні новини – дорослих справді не існує. А от люди, які усвідомлено несуть відповідальність за своє життя – існують, і якщо приєднатись до їх числа, то й дорослішати вже не так страшно. Більш того – навіть цікаво.

В начало