Потім стане легше!

І ось цей день настав: мій син Орест відсвяткував свій перший День народження зі свічечкою-одиничкою на торті. Напередодні я вклеювала в альбом фотографії знакових миттєвостей першого року: ось кількаденне немовля в ліжечку, ось знайомство з бабусями-дідусями, перша прогулянка, купання, ось він поповз, сів, встав… Цей перший рік буття мамою видався мені найважчим у моєму житті. Протягом цього року я часто чула фразу: «Потім стане легше!»

Напевно, було щось у моєму виразі обличчя або в словах, але майже кожен другий співрозмовник (частіше – співрозмовниця) хотів мене заспокоїти: 

- Потім стане легше! Це тільки перший місяць такий складний!

- Потім стане легше! Так важко тільки перші три місяці! Перші півроку! Перший рік! Перші 18!

- Стане легше, коли він почне тобі усміхатися! Коли почне тебе цілувати і називати мамою! Коли почне сам ходити!..

Сьогодні я хочу написати не про те, коли було важко, а про те, коли ставало легше – зі світлинами, як у тому фотоальбомі про перший рік. 

Стало легше відразу, щойно Орест народився. Більше не треба тужитись! Лежи собі відпочивай, доки тебе зашивають без анестезії, розпитуй чоловіка, як там малятко в нього на грудях. 

Стало легше за кілька днів, коли син навчився звільняти груди від молока. Тепер можна не боятися лактостазів і масажу від акушерки, не треба постійно зціджуватися.

Стало легше, коли виписали додому з пологового. Вдома рідні стіни, рідні люди. Допомагають, не вриваються в кімнату без стуку, не кличуть щохвилини на огляди, процедури, аналізи, міряння температури – дають поспати.

Стало легше через кілька тижнів, коли лікар дозволив сидіти. Можна пробувати нові пози грудного вигодовування окрім лежачи і стоячи, можна й самій їсти сидячи, більше не треба щодня мастити себе ліками. Потім стало легше, коли припинилися лохії. 

Стало легше, коли в дитини загоїлася пупкова ранка. Зникла потреба щодня обробляти пуп, прасувати пелюшки і кип’ятити воду для купання.

У два місяці дитини стало легше, коли я перестала дотримуватися дієти матері-годувальниці – зникло постійне відчуття голоду, а в сина нормалізувався стул, після чого минув пелюшковий дерматит, тепер нема тривоги при заміні підгузків.

Стало легше, коли малюк почав впевнено тримати голову, його стало простіше носити на руках, не треба постійно голову притримувати. Зменшився вічний страх не втримати і впустити дитину на підлогу. 

Стало легше, коли нарешті наважилася й навчилася мотати слінг. Тепер можна дитину примотати і поїхати будь-куди, маючи вільні руки. Світ став ширшим за спальний район. 

У 4 місяці стало легше, бо син зрозумів відмінність між днем і ніччю і почав стабільно спати вночі. Звісно, з перервами на поїсти, але швидко засинав і спав до наступного годування. Тепер і мамі-татові можна вночі поспати. 

У 6 місяців стало легше, бо вже можна носити ергорюкзак замість слінга. Не треба мотати довжелезний шарф, що замітав кінцями підлогу поліклініки та інших приміщень.

Стало легше, коли почалася весна і літо, вже не треба вдягати три шари одягу на ридаюче дитя, можна годувати і замінювати підгузки просто неба, не шукаючи теплих приміщень, можна гуляти на свіжому повітрі хоч цілий день.

 

Стало легше у 8 місяців, коли Орест навчився впевнено ходити біля опори, не падаючи, а сідаючи на попу. Можна за потреби залишати його в ліжечку замість манежу і бути впевненою, що малий не впаде і не вдариться об дерев’яні бильця.  

Стало легше з введенням прикорму. Тепер можна надовше залишити сина на помічників і поїхати самій кудись на 4 години, а не лише на 2, як раніше, і бути спокійною, що дитя не голодуватиме.

Стало легше, коли повчилася на фотокурсах і завела нове хобі – фотографування немовлят. Зменшилося відчуття творчої нереалізованості в декреті, з’явилося більше спілкування, поменшало часу на рефлексії.

Стало легше, коли походила до психотерапевта і з’ясувала кілька хибних установок щодо материнства. Тепер можна не намагатися бути ідеальною. 

Стало легше, коли почала їсти валер’янку. Тепер, коли дратівливість зашкалює, можна піти з’їсти ще три жовті таблетки. 

Ближче до року стало легше, бо стала виразнішою комунікація з дитям. Син більше розуміє нас, а ми більше розуміємо його. Він показує пальчиком, що його зацікавило, його все цікавить навколо, тепер з ним можна навіть посидіти на місці, а не лише ходити підстрибом, забезпечуючи зміну декорацій. Орест сам часто вигадує ігри (наприклад, підкидання шкарпеток), часто сам бавиться. Він повідомляє про свої бажання: наприклад, якщо хоче, щоб йому почитали – приносить книжку, а якщо зголоднів – підходить і плямкає. Тепер ми маємо більше шансів давати йому те, що він хоче, а не лише вгадувати, чому ж він плаче цього разу.

І от моєму синові вже 1 рік. Так, стало легше: іноді почало виникати сподівання, що з народженням дитини моє життя все ж не закінчилося. Тепер можна жити далі.

 

В начало